Література вивчається не для того, щоб через кілька років по закінченні школи людина була готова повторити те, що вона завчила. Кінцевою метою вивчення літератури є становлення внутрішнього людського світу – моралі, культури, краси.
В. Сухомлинський
«Кожна людина, – писав геніальний Леонардо да Вінчі, - може знову довести теорему Піфагора, але ніхто не зможе вдруге намалювати «Дами з камеліями». Справді, тільки один раз це відбулося в історії світової цивілізації . Тільки один раз англійцям послано Шекспіра , французам Бальзака, а нам, українцям, Шевченкове «І мертвим, і живим …» чи Лесину «Лісову пісню» із напучуванням «не зневажай душі своєї цвіту » або Лінине:
О люди , люди, Божа подобизна.
До чого ви цю землю довели?!
Багато цитувати не хочеться, але як не згадати думки американського письменника Джона Чивера: «Художня література - наш найсокровенніший і найдієвіший засіб спілкування. Це воістину єдиний спосіб обговорити один з одним глибинні наші турботи: самотність, любов, прагнення, страх…»
Сьогодні життя не раз переконувало, що у добу інтернетних технологій, новітніх інформаційних систем, книга залишається своєрідним «Еверестом», з вершини якого ідемо до власного «Я».
Сучасні підлітки, молодь потерпають від духовного спустошення, байдужості, браку любові й уваги або відсутності їх взагалі. Вони навіть не усвідомлюють, що марнують час, стають просто споживачами. А людина, котра зруйнована зсередини, руйнує і світ. Саме сьогодні різко постала дилема – бути чи мати – і вирішується вона на користь мати, часто будь-якою ціною, за рахунок утрати совісті, честі, гідності, порядності, за рахунок підлості і навіть злочину. Крім того, у напівпорожні духовні ніші повзе чужа ментальність, чужа культура. Ця проблема набуває особливої гостроти . Проблема ж особистості гостро ставилася митцями, філософами в усі часи і розкривалася у літературі ще за часів Київської Русі («Слово про Ігорів похід», «Повість минулих літ» - любов до вітчизни, відстоювання людської гідності)
Ідеї гуманізму рішуче обстоював Г.Сковорода. Його знаменита настанова «пізнай самого себе» передбачає виявлення власних здібностей, закладених природою, усвідомлення власних фізичних і розумових можливостей, а це в свою чергу дає змогу обрати «сродну працю» і трудитися, щоб забезпечити не лише особисті матеріальні потреби, а й духовні, відчути насолоду від праці.
Художня література в Україні завжди була і залишається чимось більшим, ніж просто література. Поринаючи у світ слова образів, молодь проходить разом з літературними героями їхніми шляхами, проживає їхнє життя, відчуває усю складність життєвих колізій і вчиться, як треба і як не треба чинити, щоб завжди залишатися людиною серед людей.
Рідна література відкривається перед нами новими гранями, як могутнє джерело української духовності, своєрідний генетичний код, пам’ять народу.
