Мовознавство
У виданні містяться спостереження над традиційними й новими явищами в українській літературній мові, даються поради щодо вибору найкращих варіантів висловлення думки в галузі лексики, вимови, наголосу, морфології, синтаксису, стилістики, фразеології. Наводяться способи відтворення українських та іншомовних топонімів, антропонімів, етнонімів як окремих лексичних одиниць та як складників фразеологізмів. Розділ «Роздуми й коментарі» відбиває різні етапи становлення української мови як державної та функціонування її в незалежній Україні.
У монографії розкрито еволюцію основних мовних норм. З’ясовано позамовні причини спотворення української мовної норми впродовж ХХ ст. Більшість практичного матеріалу почерпнуто з усного та писемного мовлення українських посадовців. Задля кращого сприйняття матеріалу в праці запропоновано афористичні думки про мовну норму, веселі бувальщини, філологічні анекдоти.
Призначено для публічних людей, студентів вищих навчальних закладів та всіх, хто цікавиться культурою українського мовлення.
У статті на базі однієї тематичної групи лексики продемонстровані можливості, які надає внутрішня форма слова для відтворення мовної картини світу. У порядку експерименту було використано сюжетний спосіб подачі досліджуваного матеріалу.
Ключові слова: внутрішня форма слова, мовна картина світу, метафора, метомінія, зміна значення.
У статті йдеться про зловживання термінологією в сучасних наукових текстах. Воно виявляється в перенасиченні викладу малозрозумілими й зайвими термінами, невиправданому залученні термінів з інших, навіть не суміжних наук, у вигадуванні нових назв для явищ і понять, що вже мають узвичаєні терміни. Особливу увагу приділено зловживанню терміном «дискурс».
Ключові слова: науковий термін, термінотворення, зловживання термінологією.
Автор розмірковує про мовні контакти та їх позитивні та негативні сторони, аналізує взаємодію української та англійської мови, що спричинена розповсюдженням інтернет-комунікації та робить висновок про появу так званого "українглиша", який нічим не кращий за суржик (думка автора).
У книзі запропоновано визначення й окреслено структуру поняття «мовна свідомість». З’ясовано її роль як чинника мовної поведінки, запоруки мовної стійкості та мовного порядку в державі. На основі ціннісного критерію розроблено типологію рівнів мовної свідомості. Розглянуто засади, методи, канали й основний зміст мовного виховання громадян України.
Наголошено, що з огляду на глобалізацію піднесення мовної свідомості стає нині конче важливим і що майбутнє суспільство знань створює для цього найсприятливіші можливості.
У статті розглянуто співвідношення питомих і чужих слів у сучасній українській термінології. Обґрунтована необхідність критично ставитися до надмірних запозичень і активніше послугуватися власними ресурсами при створенні нових науково-технічних термінів.
Читати книжки з культури української мови – насправді заняття захопливе. Крім того, можна порівнювати поради різних мовознавців-стилістів, які часто сперечаються між собою, чия правда правильніша. Скажімо, Святослав Караванський вважає форму «нехтувати чим (порадами)» суржиковою, а правильною українською формою – «нехтувати що (поради)». Натомість у книжці Ілька Лемка – порада вживати навпаки. У колонці «правильно – неправильно» як неправильне зазначено слово «вірно», хоча варто було б уточнити, що люблять та служать саме вірно. Докладніше про «Цікавинки укрмови» – у розмові з їхнім автором Ільком Лемком.
