Творчі пошуки
З дитинства у юність під музику слова
Забірко Вікторія
Кожному з нас дарована іскра Божа. Людина переймається чужим болем, милується красою навколишнього світу,трепетно любить свої близьких, місце,де народилася й живе, береже в душі спогади дитинства. Та не кожному дано передати свої почуття засобами мистецтва так,щоб змусити інших сміятися й плакати з тобою, милуючись не повторними картинами, слухаючи чарівну музику, читаючи прекрасні поезії. Це під силу лише справжньому таланту. Саме тому, спостерігаючи народження такого таланту в юній душі, хочеться захистити його, допомогти розвинутися, і в той же час не нашкодити, не знищити його самобутності й оригінальності. Юна поетеса, ще переспівуючи мамині колисанки («Зимова колискова»), вже відчуває відповідальність перед суспільством, обираючи свій подальший шлях
Я лечу!
Я маю крила! Я лучу!
«Лечу!» на світ увесь кричу.
Лечу в небесну височінь,
Де птахи відкривають тінь…
Лечу в густий зелений ліс,
Куди вітрець мене заніс.
Я бачу ріки і моря,
Ліси зелені й гори.
Я бачу весь широкий світ
І сонячні простори!
(«Я іще не поетеса», «Що, день прийдешній, нам готуєш…»). Дівчина стоїть ніби на калиновім мості між безтурботним дитинством і дорослим життям. Може,тому й назвала першу збірку своїх поезій «Передчуття юності». З перших рядків поезії В. Забірко вражають іскристою динамічністю, щирим бажанням подарувати радісний, оптимістичний настрій усім оточуючим:
Над Россю і Роставицею.
Перебування Івана Семеновича Нечуя-Левицького на Білоцерківщині
(дослідження)
Розуменко Світлана
Минувшина Білоцерківщини насичена знаменними подіями, що охоплюють всі періоди історії України. Її земля вкрита прадавніми курганами, городищами часів Київської держави Рюриковичів. З білоцерківських осель вирушали в далекі походи козаки. Сюди за часів селянсько-козацьких повстань 16-18 ст. навідувалися Криштоф Косинський і Северин Наливайко. У 1648 році у Білу Церкву прибув Богдан Хмельницький зі своїм військом та з нашого міста розсилав універсали, в яких закликав народ український боротись з польським гнітом. Саме на білоцерківській землі збирав своє військо в 1702 році фастівський полковник Семен Палій. Ця земля пам’ятає гоноровий поступ військ українських гетьманів, один з яких – Іван Мазепа- народився і виріс під Білою Церквою
З нашим містом тісно пов’язані імена багатьох талановитих митців. Бували у місті над Россю й писали про Білу Церкву О. С. Пушкін і Т. Г. Шевченко, К. Г. Стеценко і Шолом-Алейхем, К. Г. Паустовський й Ю. С. Смолич. Як бачимо, Білоцерківщина оспівана у творах найкращих українських митців слово та пензля, зокрема, класиком нашої літератури Іваном Нечуєм-Левицьким.
Князева Марина
Що може зрівнятися із запахом хліба? Для мене – нічого. Я люблю, як пахне хліб. Тоді відчуваю дивний спокій, тепло на душі. Чому? І сам часто замислювався над цим.
А може, тепло стає від самого вигляду його – кругленького, рум’яненького, з коричнюватою шкоринкою в ледь помітних розколинах? Так і хочеться відламати духмяний окраєць іноді прямо у магазині, або хоч відщипнути шкоринку, наперед смакуючи, як приємно захрумтить вона і розтане в роті.
Ні з чим незрівнянний смак хліба?
Марусич Мілена
У квартирі панує тиша. Давно затихли дзвінкі дитячі голоси у дворі, погасло світло у вікнах будинків. Стрілки годинника невпинно підбираються до півночі. Темрява ховається в кутках кімнати, з усіх боків оточуючи яскраву пляму жовтуватого світла біля мого ліжка. У центрі цього кола, утвореного настільною лампою, лежить книга. Це – Шевченків "Кобзар". Щойно було перегорнуто останні сторінки, але полум’яні вірші глибоко запали в мою душу, заполонили уяву. Шевченкові гарячі слова роз’ятрили наболіле, і думки мої линуть до сучасної України.
Корчук Віталій
Ще кілька років тому наш парк Слави золотом сяяв проти сонця на День Перемоги. Очі засліплювали ордени та медалі на грудях переможців-ветеранів. Пам’ятаю свої враження: спочатку дивився на відзнаки, читав, а вже потім підводив очі на обличчя їх власника. Бачив у них радість, оповиту печаллю, мудрість, а шукав мужність, героїзм. Думав, звідки він брався в далекому 41-му?
Роки швидкоплинні. І все менше тих, кого називаємо визволителями. Але сучасна молодь ще має можливість послухати очевидців тих страшних подій.
Особливості мовлення мешканців с. Тарасівка, що на Київщині
Дослідження Шарвари Наталії
Рідна мова... Вона така неповторна, мелодійна і співуча, бо ввібрала в себе гомін дібров і луків, полів і лісів, духмяний, п'янкий запах рідної землі. У народу немає більшого скарбу, ніж його мова. Бо саме мова - це характер народу, його пам 'ять, історія і духовна могутність. У ній відбиваються звичаї, традиції, побут народу, його розум і досвід, краса і сила душі, вона його, народу, цвіт і зав'язь. Ще в дитинстві рідна мова допомагає нам пізнавати світ, відкривати для себе великий і чарів-ний світ життя. Без мови не може існувати і розвиватися суспільство, бо вона допомагає людям обмінюватися думками, висловлювати свої почуття, досягати взаєморозуміння, створювати духовні цінності.
